Для батьків

Емоційне вигоряння батьків: Що це таке, і як його уникнути?

Емоційне вигоряння– це зміни в по-ведінці людини внаслідок емоційного виснаження, до якого призводять ба-гато  факторів,  зокрема  постійне  пе-ребування у стані стресу. 

Батьки, які не впоралися зі стресами та  стикнулися  з  емоційним  вигорян-ням, можуть зриватися й кричати на  дітей.  І  незважаючи  на  те,  що  більшість  батьків  усвідомлюють,  що  їхні дії  помилкові,  ситуація  може  повто-рюватися знову й знову. Що менша дитина, то серйознішими можуть бути наслідки батьківських емоційних зривів для її здоров’я. Адже ма-ленькі діти сприймають негативні емоції батьків як сигнал, що «мама (тато) мене не любить».

Причини емоційного вигоряння: 

■зміна звичного способу життя батьків: безсонні ночі, брак часу для 

задоволення власних потреб, адаптація до нових ролей тощо;

■постійні стреси та емоційне виснаження: тривога за здоров’я ма-люка, страх зробити щось не так, емоційна й фізична втома тощо;

■стан здоров`я: важкі або тривалі хвороби батьків чи дитини;

■матеріальні  проблеми:  втрата  роботи,  фінансові  труднощі, 

нерозв’язане житлове питання та інші;

■відсутність підтримки з боку близьких;

■завищені вимоги до себе та близьких, коли вони не здатні зробити 

для вас те, що ви від них очікуєте.

ЯК ПОДОЛАТИ СИНДРОМ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРЯННЯ?

1. Більше  відпочивай­те. Організму  потрібен хороший  відпочинок. 

Візьміть  вихідний  або відпустку;  приділіть  час собі; займіться тим, чим 

давно хотіли зайнятися, але не мали змоги. Під час  невеликого  відпочинку  організм  відновить  сили,  і  незабаром ви повернетеся до своїх звичних  справ  із  абсолютно іншим настроєм

2. Навчіться просити про допомогу. По-просіть близьких допомогти вам з дити-ною,  зніміть  із  себе  хоча  б  частину  що-денного  навантаження.  Просіть  надати вам  будь-яку  посильну  допомогу.  Осо-бливо актуально це в тому випадку, якщо ви – батько-одинак чи матір-одиначка. 

3. Приймайте  недоліки. Усвідомте  той факт, що всі люди різні йніхто не ідеаль-ний. Почніть ставитися до себе більш по-блажливо, приймайте себе такою/таким, якою/яким ви є. 

4. Відкладіть убік другорядні справи. Відкладіть другорядні спра-ви, які збиралися переробити, подумайте про себе, адже виснажені батьки не зможуть повноцінно справлятися зі своїми батьківськими обов’язками. 

5. Висипайтеся. Забезпечте собі стабільний  8-годинний сон. Щоб  уникнути  виснаження  організму,  слід  висипатися  хоча б  кілька  разів  на  тиж день.  Навчіться  лягати  до  опівночі  йвставати не пізніше 7–8 ранку.

6. Шукайте  внутрішній  ресурс. Використовуйте  всі  можливі  ре-сурси, які допоможуть вам поліп-шити емоційнийстан. Це можуть бути  хобі,  сеанси  масажу,  похід у кіно або в ресторан, поїздка за місто, зустрічі з друзями.

7. Позбувайтеся  почуття  провини  за  влас­ні задоволення. Якщо ви зробили щось для себе  (залишили  малюка  з  бабусею,  а  самі пішли  розважатися  з  друзями),  не  звинува-чуйте  себе.  Пам`ятайте,  що  діти  відчувають емоційний стан  батьків,  і  якщо  ви  радісні,  то такий самий душевний підйом відчуватимуть і ваші діти. Однак не вдавайтеся в крайнощі – намагайтеся стежити за балансом того, що ви робите для себе й для дитини. 

Чим зайняти дитину у сховищі?

Психологиня Світлана Ройз поділилася ідеями, чим можна відволікти дітей в укриттях. Більшість із цих ігор можна використовувати і просто в родинному колі, увечері, під час «комендантської години». 

Нам важливо пам’ятати, що аудіальний канал сприйняття під час гулу сирен під особливим навантаженням. Тож треба його «зайняти»: 

 Співати хором. 

 Слухати в навушниках аудіоказки та музику. 

 Взяти із собою гітару, влаштувати для всіх концерт. 

 Кричати кричалки проти війни.

Щоб повернути відчуття безпеки: 

1. Ліпити із пластиліну, що наразі є ефективніше, ніж малювати. 

2. По можливості взяти із собою подушки, щоб зробити будиночок. 

3. Із ниток «прокреслити» довкола себе коло безпеки. 

4. Вирізати орігамі. 

5. Робити мотанки з хусточок. 

6. Вчитися жонглювати. 

7. Гра «Чарівні дотики»: уявити, що тіло – музичний інструмент. Кожна частина тіла видає свій звук. Торкатися долонькою, а дитина співає, мукає, кукурікає тощо. 

8. Гра «Я – тварина»: показати жестом, позою, звуками, яка тварина. Другий партнер із гри відгадує. Образ тварини завжди свідчить «про життєстійкість» дитини, тому можна запропонувати після зображення «наляканої» тваринки показати «сміливу». 

9. Гра «Докричатися до Місяця»: уявити, що треба крикнути послання космонавтам чи інопланетянам. Можна кричати з різних кутів сховища одне одному, можна спрямовувати звук далеко-далеко. 

10. Гра «Вдихнути хмару»: уявити, що вдихнули хмару, і видихнути її зі звуком – тихим або сильним вітром, можна із грозою та блискавкою (тупаючи ногами). 

11. Гра «Погода»: можна йти по колу, можна стукати пальцями, долоньками по столу, стіні, підлозі. Спочатку погода гарна, світить сонечко і легкий вітер (йдемо/стукаємо повільно, м’яко і тихо), потім вітер міцніє, починається дощ (йдемо/стукаємо швидше і голосніше). Дощ посилюється, злива – тупаємо/стукаємо сильніше, стрибаємо, гроза-ураган – стрибаємо, махаємо руками і кричимо. Вітер заспокоюється, дощ стихає – поступово йдемо/стукаємо тихіше і повільніше. Закінчуємо «хорошою погодою»: руки вгору – «сонце». 

12. Гра «Клац-клац»: клацати зубами, ніби від холоду, потім показувати зуби, як мавпочки, шкіритись і гарчати, як тигри. Після цього перетворитися на людей. 

13. Гра «Лети!»: дмухати одне на одного, як на перо. «Перо» має «полетіти» і «покружляти». 

14. Гра «Штовхалки»: відштовхнути повітряною хвилею партнера по грі, зробивши жест руками. Партнер «відлітає» від дитини. 

15. Гра «Борці сумо»: засунути подушку під футболку і штовхатися, подушка пом’якшуватиме удар. 

16. Рвати папір, а потім зібрати з уривків колаж. 

17. Боулінг: збивати будь-які предмети (дозволити порушити порядок). 

18. Гра «Злий бобер»: придумати злу тварину і поводитися так, як може поводитися ця тварина. Потім перетворитися на добру тварину. Потім – на людину. 

19. Гра «Випустити пазурі»: показати, як тигреня шипить і показує пазурі, коли хоче захиститися. Потім перетворитися на людину. 

20. Гра «У ціль»: зім’яти в руках папір і як м’ячиком влучити в ціль. 

21. Кричати в «мішок для крику» або в склянку. 

22. Гра «Буцалки» – буцатись руками чи головою, говорячи по черзі «так» чи «ні». 

Настільні ігри 1. Шахи, шашки. 2. Причому шашки збивати щиглями (нам потрібні «агресивні дії»). 3. Будь-які настолки. 4. Карти. 5. Що простіша (тупіша) гра, то краще. 6. Розставляти доміношки та влаштовувати «ланцюгову реакцію». 

Малювати 

1. Мандали, будиночки, веселки. 

2. Мрію. 

3. Найбезпечніше, захищене місце. 

4. Те, що хочеться робити одразу після війни. 

5. Розмальовки. 

6. Ангелів.

ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА ДИТИНІ

 ЯКЩО ДИТИНА ПОВОДИТЬСЯ ТАК, НЕМОВ НЕ ВІДЧУВАЄ ЖОДНИХ ПОЧУТТІВ (РАДОСТІ ЧИ СМУТКУ).

Що з нею відбувається?

Імовірно, дитина відчуває дистрес. За сильного нервового потрясіння, особливо під час зіткнення з досвідом, витримати який дитині не під силу, вона може «зависати» в реакціях, часом не відчуваючи свого тіла. Дитина в стані дистресу може приховувати свої почуття. Потрібна ваша підтримка!

 Як допомогти?

1) Створіть атмосферу любові та прийняття, щоб ваша дитина буквально «відігрілася» в ній. Проведіть разом час. Дайте їй зрозуміти, що сумувати, злитися чи хвилюватися — нормально. «Схоже, тобі нічого не хочеться. Напевно, тобі сумно. Це нормально!»

2) Поясніть дитині й те, що сталося.

Можливо, ви могли б поділитися з дитиною власними почуттями. Постарайтеся разом із сином чи донькою займатися чимось приємним — почитайте книжку, заспівайте, пограйте разом. 

 ДИТИНА ДУЖЕ ЧАСТО ПЛАЧЕ

Що з нею відбувається?

У результаті пережитого лиха в житті вашої родини відбулося багато змін. І це природно, що дитина сумує. Коли вона плаче, її організм виділяє речовини, що допомагають заспокоїтись. Діти дуже чутливі до емоційного стану батьків. Якщо ви самі відчуваєте непереборну печаль — зверніться по допомогу. Благополуччя вашої дитини залежить від вашого власного.

 ДИТИНА ПОЧИНАЄ ПОВОДИТИСЬ НЕОБЕРЕЖНО, РОБИТЬ ЩОСЬ ПОТЕНЦІЙНО НЕБЕЗПЕЧНЕ

Що з нею відбувається?

Може здатися дивним, але коли діти не почуваються в безпеці, то самі часто поводяться небезпечно чи безтурботно. Це спосіб дитини сказати: «Ти мені потрібна(ий). Доведи, що я тобі дорогий — захисти мене!»

 Як допомогти?

Наскільки це можливо, дайте дитині змогу відчути себе в безпеці. Спокійно підійдіть і, якщо потрібно, візьміть її на руки. Дайте малюку зрозуміти, що те, що він робить, небезпечно, і що він дорогий вам. І що ви не хочете, щоб із ним трапилося щось погане. Не кричіть на дитину, будь ласка!

Небезпечна поведінка може бути проявом аутоагресії. Чому? Страх завжди збільшує агресію, але діти часто поширюють її на себе. Пограйте в ігри, що випускають агресію. І розкажіть дитині про більш позитивні способи привернути до себе увагу.

 ДИТИНА ЛЯКАЄТЬСЯ ЧОГОСЬ, ЧОГО НЕ БОЯЛАСЯ РАНІШЕ

Що з нею відбувається?

Діти молодшого віку вірять у те, що батьки всемогутні й можуть захистити їх від усього. Ця віра допомагає їм почуватися в безпеці. Після того, що сталося, ця віра похитнулася, а без неї дитині стало страшніше жити в цьому світі.

Багато що може нагадувати дитині про пережите та лякати її (звуки петард, машини швидкої допомоги, люди, що кричать, переляканий вираз вашого обличчя). Ви в цьому не винні — це пережитий досвід.

 У ПІДЛІТКА ТРУДНОЩІ ЗІ СНОМ: СОН ПЕРЕРИВЧАСТИЙ, СНЯТЬСЯ КОШМАРИ, ПІДЛІТОК БОЇТЬСЯ СПАТИ ОДИН

Що відбувається?

У перші місяці після сильного стресу кошмари — нормальне явище. Під час сну мозок інтенсивно обробляє інформацію про події, що відбулися. Однак якщо кошмар повторюється багато разів чи надто правдоподібний — доведеться згодом звернутися до психолога.

Уривчастість сну частіше викликається тривогою, якоюсь незавершеною справою чи спазмуванням м’язів, через яке складно розслабитись.

 Як допомогти?

Поясніть, що так працює мозок. Розкажіть про те, що ви теж відчували страх, відчували себе безпорадно, і це нормально.

Придумайте порядок відходу до сну, який виконуватиметься за будь-яких обставин, і оголосіть, що він має бути дотриманий щодня. Тоді підліток точно знатиме, чого чекати. Обійміть і скажіть, що ви нікуди не пропадете. Ключова фраза: «Я з тобою, я поруч».

 ГАРНА НОВИНА

Психіка дітей і підлітків має величезні резерви самовідновлення і саморегуляції.

Більшість дітей повертаються до норми після травматичної події без професійної допомоги психологів просто завдяки підтримці і турботі близьких.

Тримаємо стрій 

Джерела:

«Ми пережили: техніки відновлення для сімей, військових, цивільних і дітей»

Практичні поради Світлани Ройз, Ірени Голуби та Ірини Малкіної-Пих.

UA MENTAL HELP

Поради батькам: Допомога дитині у виборі професії

Зовсім скоро, незважаючи на зовнішні перешкоди у вигляді пандемії, перед школярами постане питання остаточного прийняття рішення щодо майбутнього професійного шляху.

Батьки грають значну роль у виборі професії і, на жаль, часто самі не знають як правильно діяти. Тому цю статтю я вирішила присвятити тому як батькам м’яко направляти, а не односторонньо обирати життєвий шлях дитини та нав’язувати власні погляди.

Ось декілька порад батькам:

1. Встановлення домовленості.

Насамперед, важливо сказати дитині, що вибір професії є відповідальним та важливим кроком і допомога батьків може полегшити пошук. Цим Ви покажете дитині, що Вам не байдужа її доля, а також те, що ви  не  применшуєте роль  дитини у виборі власного життя, що особливо важливо для підлітків.

2. Нове знайомство з дитиною

Хоч батькам і здається, що вони знають про свою дитину все, але насправді це не зовсім так. В підлітковому віці тінейджери схильні більш закриватись від батьків, одночасно відкриватись у спілкуванні з друзями. Тому не буде зайвим ще раз розпитати у дитини про її мрії, бажання, погляди на життя та роботу. Це допоможе оцінити на скільки схожі чи відрізняються цінності батьків та дітей, адже для батьків ідеальна робота може виглядати як щоденна праця  в офісі з 9.00 до 18.00, тоді як для дітей – творча робота на замовлення вдома.

3. Розширення знань про професії

Світ динамічний, з’являються нові професії відповідно до вимог часу, відповідно деякі професії застарівають і можуть через років 5 взагалі бути не потрібними.  Тому варто ознайомитись зі списком професій майбутнього та професій, що можуть стати незатребуваними на ринку праці після 5 років навчання Вашої дитини.  З свого досвіду хочу додати, що чим більше знань про різноманітні професії, тим легший вибір. Особливо корисним є  не просто почитати чим займається той чи інший спеціаліст, а й якими особистісними рисами має володіти людина(наприклад, для психолога важливою рисою є вміння розуміти емоції інших людей, тоді як для шахтаря ця риса не є ключовою), які знання мають бути в професіонала в певній галузі (щоб оцінити чи є в дитини задатки до здобуття цих знань), чи є можливість кар’єрного зростання, якщо це важливо для Вашої дитини. Все це описано в професіограмах до кожної професії.

На сайті Education.ua (https://www.education.ua/ua/professions/) зібраний перелік професій за напрямками та є їх опис.

4. Діагностика здібностей

Часто батьки наділяють своїх дітей рисами, яких насправді у них немає. Корисно звернутись до психолога освітнього закладу або будь-якого іншого, щоб він допоміг визначити сильні і слабкі сторони дитини, її здібності. І вже на основі цих знань підбирати професію.

Перелік порад можна було б продовжувати, але цих цілком достатньо, щоб зрозуміти головну ідею цієї статті – що батьки, якщо вони хочуть, щоб їхня дитина була успішна у будь-якій професії, мають навчити її робити вибір, а не давати готових варіантів, які до того ж можуть бути проекцією їх власних нереалізованих бажань та суспільних переконань, за що точно Ваша дитина не скаже Вам «дякую» у майбутньому». Використовуйте свій досвід не як гарант успіху і засіб примусу, а як опору для дитини, не забуваючи, що світ змінюється і те, що було прийнято 20 років тому може не бути актуальним зараз. Тому зануртесь у світ професій разом з дитиною, будьте її провідником у світ професії, що лише освітлює дорогу для людини, яка вирішує сама куди їй йти.

Гіперактивна дитина, що робити?!

 У домашній програмі корекції дітей із синдромом дефіциту уваги та гіперактивності повинен переважати поведінковий аспект, тобто слід дотримуватись таких умов:

1. Зміна поведінки дорослого і його ставлення до дитини:

- виявляйте твердість і послідовність до дитини;

- пам’ятайте: надмірні балакучість, рухливість, недисциплінованість – не є навмисними;

- Контролюйте поведінку дитини, не нав’язуючи їй жорстких правил;

- Не вказуйте дитині категорично, уникайте слів «ні» і «не можна»;

- будуйте взаємини з дитиною на взаєморозумінні й довірі;

- повторюйте свої прохання тими самими словами багато разів;

- не наполягайте на тому, щоб дитина обов’язково вибачилась за вчинок;

- вислухайте те, що хоче сказати дитина.

2. Зміна психологічного мікроклімату в родині:

- приділяйте дитині достатньо уваги;

- проводьте дозвілля всією родиною;

- не сваріться у присутності дитини.

3. Організація режиму дня та місця для занять:

- установіть твердий розпорядок дня для дитини та всіх членів родини;

- знижуйте вплив відволікаючих факторів під час виконання дитиною завдання;

- зменште тривалість занять дитини на комп’ютері й перегляду телевізійних передач;

- уникайте по можливості значних скупчень людей;

- пам’ятайте: перевтома сприяє зниженню самоконтролю та зростанню гіперактивності;

4. Спеціальна поведінкова програма:

- забудьте про фізичне покарання;

- частіше хваліть дитину; гіперактивні діти не сприймають догани й покарання, однак чутливі до заохочень;

- не дозволяйте відкладати виконання завдання на інший час;

- не давайте дитині доручень, що не відповідають рівню її розвитку, віку та здібностям;

- допомагайте дитині розпочати виконання завдання, тому що це найважчий етап;

- не давайте одночасно кілька вказівок. Завдання не повинне мати складну конструкцію або складатися з декількох ланок;

Під час корекції поведінки дитини значну роль відіграє методика «позитивної моделі», яка полягає в постійному заохоченні бажаної поведінки й ігноруванні небажаної. Необхідною умовою успіху є розуміння проблем своєї дитини батьками.

Пам’ятайте: СДУГ – це патологія, яка вимагає своєчасної діагностики й комплексної корекції (психологічної, медичної, педагогічної).

Якщо дитина лівовука?!

1. Дорослі не повинні ніколи, ні за яких обставин показувати ліворукій дитині негативне ставлення до ліворукості.
2. Намагайтеся дотримуватися єдиної тактики стосунків із дитиною. Розбрат у сім’ї і неузгодженість вимог батьків до дитини завжди ускладнюють ситуацію.
3. Необхідно навчитися уважно спостерігати за своєю дитиною, бачити й розрізняти її стани, знати причини її прикростей і радостей, розуміти її проблеми, допомагати їй їх переборювати.
4. Ліворукість — індивідуальний варіант норми, тому труднощі, які виникають у лівші, зовсім не обов’язково пов’язані з її ліворукістю, такі самі проблеми можуть бути й у праворукої дитини.
5. Не рекомендується «пробувати» навчити дитину працювати правою рукою, тим більше наполягати на цьому. Переучування може спричинити серйозні порушення здоров’я.
6. Визначити провідну руку доцільно в 4—4,5 року й не змінювати її, навіть якщо якість письма й малювання не вельми задовольнятиме вас.
7. Навчіть ліворуку дитину правильно сидіти за робочим столом, правильно тримати ручку, розташовувати зошит. Під час письма, малювання, читання світло має падати з правого боку.
8. Під час навчання письма використовуйте «Прописи для ліворуких дітей». Пам’ятайте, методику безвідривного письма ні в якому разі не слід застосовувати під час навчання ліворуких дітей. Крім того, ані правонахилене, ані лівонахилене письмо практично неможливе для лівші, бо дитина загороджує собі робочою рукою лінію письма.
9. Не змушуйте ліворуку дитину читати, якщо вона сама відмовляється, навіть якщо ви переконані, що вона знає всі букви. Складайте букви з їхніх елементів, пишіть букви, грайте з буквами — ця робота полегшить дитині розпізнавання букв і процес навчання читання. Дзеркальне письмо, яке часто зустрічається й у праворуких, і в не перенавчених ліворуких дітей, зазвичай зникає до 8—10 років, коли остаточно формуються стабільні зв’язки між півкулями.
10. Ваша дитина потребує особливої уваги й підходу, але не тому, що вона ліворука, а тому, що кожна дитина унікальна й неповторна. І від вашого розуміння, любові, терпіння, вміння вчасно допомогти залежать успіхи вашого маляти. З якими б труднощами не зустрілося ліворуке маля й у дитячому садку, і в школі, воно з успіхом переборе будь-які негаразди, якщо постійно відчуватиме батьківську підтримку, розуміння й любов, а також не відчуватиме негативного ставлення до ліворукості в людей, чия думка для нього дорога.

Рекомендації батькам щодо профілактики суїцидальної поведінки у дітей та підлітків

Стратегічними напрямами батьківської допомоги дітям із суїцидальним ризиком спеціалісти вважають по­кращення взаємостосунків у сім'ї, підвищення самооцін­ки, самоповаги дитини, а також заходи з покращення міжособистісного спілкування у сім'ї. Всі ці заходи мають призвести до піднесення самоцінності особистості дитини, її життя до такої міри, коли суїци­дальні дії втрачають будь-який сенс.

Для підвищення самооцінки доцільно використовувати 

наступні заходи:

·         завжди підкреслюйте все добре й успішне, що влас­тиве вашій дитині. Це підвищує впевненість у собі, зміц­нює віру у майбутнє, покращує її стан;
·         не чиніть тиск на підлітка, не висувайте надмірних вимог у навчанні, житті тощо;
·         демонструйте дитині справжню любов до неї, а не тільки слова, щоб вона відчула, що її дійсно люблять;
·         приймайте, любіть свою дитину такою, якою вона є - не за гарну поведінку та успіхи, а тому, що вона ваша дитина;
·         підтримуйте самостійні прагнення своєї дитини, не захоплюйтесь її оцінюванням, не судіть її, знайте, що шлях до підвищення самооцінки проходить через самостійність і власну успішну діяльність дитини;
·         слід тактовно і розумно підтримувати усі починання своєї дитини, які ведуть до підвищення самооцінки, особистісного зростання, фізичного розвитку, успішності власної діяльності і життєдіяльності: майте на увазі, що підліток рано чи пізно має стати незалежним від своєї сім'ї й однолітків, налагодити стосунки із протилежною статтю, підготувати себе до самостійного життя і праці, виробити власну життєву позицію.
Батькам необхідно звертати увагу на такі моменти у поведінці та висловлюваннях підлітків, схильних до кризових ситуацій і суїцидальнх спроб:
·         скарги на відсутність сенсу життя: "Навіщо мені жити?", "Який сенс в тому, що я живу?";
·         висловлювання дитини: "Мені усе надоїло!",«"Не хочу нікого бачити, не хочу нічим займатися!";
·         скарги на дурні передчуття: "Я відчуваю, що скоро помру!";
·         підвищений, стабільний інтерес до питань смерті, загробного життя, до похоронних ритуалів;
·         словесні натяки на смерть, що наближується: "По­терпіть, недовго Вам залишилося мучитися!", "Ви ще по­жалієте, але буде пізно!";
·         наведення особливого порядку у своїй кімнаті, серед своїх особистих речей, роздача деяких речей товаришам, остаточне з'ясування стосунків;
·         раптове, без видимих причин, настання спокою, смиренного стану після стресу або тривалого стану депресії;
·         таємні приготування до чогось, що дитина відмовляється пояснювати;
·         - тривалий стан внутрішньої зосередженості, що не було раніше для дитини характерним, відсутність бажання спілкуватися з друзями, родичами, ходити в гості, грати, вести активний спосіб життя.
 

У випадку, коли ваші діти виявляють суїцидальні тенденції або відчай, слід поводитися наступним чином:

 
1.       Залишайтеся самими собою, щоб дитина сприй­мала вас як щиру, чесну людину, якій можна довіряти.
2.       Дитина має відчувати себе на рівних з вами, як з другом, що дозволить встановити з донькою або сином довірливі, чесні стосунки, кінець кінцем - довірити вам усю правду, те, що в думках у дитини.
3.       Важливо не те, що ви говорите, а як ви це говорите, чи є у вашому голосі щире переживання, турбота про дитину.
4.       Майте справу з людиною, а не з "проблемою", го­воріть з дитиною на рівних, не припускайтеся діяти як вчитель або експерт, чи розв'язувати кризу прямоліній­но, що може відштовхнути дитину.
5.       Зосередьте свою увагу на почуттях дитини, на тому, що замовчується нею, дозвольте їй вилити вам душу.
6.       Не думайте, що вам слід говорити кожного разу, коли виникає пауза у розмові з дитиною, використовуйте час мовчання для того, щоб краще подумати і вам, і дитині.
7.       Виявляйте щиру участь і інтерес до дитини, не вда­вайтеся до допиту з пристрастю, задавайте прості, щирі запитання ("Що трапилося?", "Що відбулося?"), які бу­дуть для дитини менше загрозливими, аніж складні, "розслідувальні" запитання.
8.       Спрямовуйте розмову в бік душевного болю, а не від нього, адже ваш син або донька саме вам, а не чужим людям може повідомити про інтимні, особистісні, хво­робливі речі.
9.       Намагайтеся побачити кризову ситуацію очима своєї дитини, приймайте її бік, а не бік інших людей, котрі можуть спричинити їй біль, або котрим вона може зроби­ти боляче.
10.   Надайте сину або доньці можливість знайти свої власні відповіді, навіть тоді, коли ви вважаєте, що знаєте вихід із кризової ситуації.
11.   Ваша роль полягає в тому, щоб надати дружню підтримку, вислухати, бути зі своєю дитиною, що стра­ждає, навіть якщо вирішення проблеми начебто не існує. Дитина у стані горя, в ситуації безвихіддя може приму­сити вас відчувати себе безпорадними і нерозумними, але вам, на щастя, найчастіше і не слід виробляти будь-які певні рішення, негайно змінити життя, або навіть ря­тувати її - ваш син або донька врятуються самі і врятують своє життя, слід тільки довіряти їм.
12.   Якщо ви не знаєте, що говорити, не го­воріть нічого, але будьте поруч!
 

У випадку, якщо існує реальний суїцидальний ризик або вже відбулася спроба, то батькам можна порадити наступне:

·         першим кроком у запобіганні самогубства завжди буває встановлення довірливого спілкування;
·         батькам слід подолати ситуацію, коли необхідність бесіди з дитиною про її суїцидальну спробу загострює власні психологічні конфлікти, або виявляє існуючі проблеми. Слід і в цій ситуації віддавати перевагу бажанню поговорити з сином або донькою і водночас – долати страх перед цією бесідою, щоб обов'язково відбулося спілкування й обговорення проблеми;
·         діти у стані суїцидальної кризи стають надто чутли­вими, особливо до того, як говориться те, що говориться дорослими; тому не можна виливати на дитину несвідо­му чи свідому агресію; іноді корисною стає невербальна комунікація - жести, доторкання тощо;
якщо батьки відчувають, що дитина начебто відвер­тає їх допомогу, їм слід пам'ятати, що вона водночас і бажає, і не хоче її; тому для досягнення позитивного ре­зультату у діалозі необхідні м'якість і наполегливість, тер­піння і максимальний прояв співчуття і любові тощо; слід використовувати всі ті заходи, які наведені на початку цього розділу.
Дуже важливим у профілактиці суїцидальної поведінки є активне слухання батьками своєї дитини

ПОРАДИ БАТЬКАМ МАЙБУТНІХ ПЕРШОКЛАСНИКІВ ВІД СВІТЛАНИ РОЙЗ

Вік молодших школярів – вік загостреної чутливості. Перехід від дитсадкового милування, відчуття своєї унікальності до шкільної відповідальності та критики – складний для багатьох дітей.

Перший клас школи, як мінімум, є адаптаційним, перехідним на фізіологічному, емоційному, інтелектуальному та соціальному рівнях розвитку дитини. Під час будь-якого адаптаційного процесу для дитини важливим є ресурс, підтримка і авторитет «ведення», адже дитина дуже чутлива та уважна до того, хто стає для неї опорою. 

Перший Учитель є шкільним «психологічним коконом», який може допомогти зміцнити, проявитися і розкритися потенціалу дитини. Важливо,  щоб перший учитель давав приклад авторитетності (поваги, усвідомлення свого місця, емоційної компетентності та зрілості), а не авторитарності (тиску, емоційної оцінки та нав`язування правил).

Я часто на семінарах нагадую легенду про Мікеланджело і його дивовижну скульптуру Давида: на околицях Флоренції знайшли брилу мармуру, її пропонували різним скульпторам, але вони відмовлялись брати її до роботи, бо на брилі була тріщина. Тільки Мікеланджело взявся за неї. І власне з неї з`явився Давид. Коли скульптора запитали, як йому вдалося створити такий шедевр, він відповів: «Я відсік усе зайве».

У кожному з нас, у кожній нашій дитині є всередині цей «досконалий потенціал». Він часто ховається ЗА тим, що ми вважаємо «зайвим». Власне на цьому потенціалі  важливо робити акцент у розвитку і вихованні. Коли ми дивимося на людину будь-якого віку, часто звертаємо увагу саме на її «розколини», «шершавість», «вибоїни», забуваючи про те, що за всіма цими прошарками знаходиться її істинний вищий потенціал. Можливо, наше завдання – батьків, учителів, психологів – допомогти дитині зберегти контакт з її потенціалом і допомогти зняти ті прошарки, які вже  з`явилися – оцінки, переконання тощо, які від нього відділяють.

Коли ми робимо акцент на помилках – акцентуємо увагу на цих «розколинах». Коли ми звертаємо увагу на успіхи, на реальні досягнення, на те, що в дитині або в дорослій людині є цілісним – ми зміцнюємо контакт з потенціалом.

ДІТИ 6-9 РОКІВ (НАСПРАВДІ, ДІТИ БУДЬ-ЯКОГО ВІКУ, АЛЕ ДІТИ ЦІЄЇ ВІКОВОЇ КАТЕГОРІЇ – ОСОБЛИВО) МАЮТЬ ПОТРЕБУ (ОКРІМ БАЗОВИХ – БЕЗПЕКИ, ЛЮБОВІ, РОЗВИТКУ):

• У відчутті приналежності до сім`ї, класу, групи. На питання, які турбують дитину, важливо відповідати, ініціативу – підтримувати, успіхи і починання заохочувати.
• У підтримці, бо коли не отримують схвалення або стикаються з поразкою, часто відступають. Всілякі схвалення підтримують самооцінку, стають платформою для подальшого зростання. Але важливо, щоб ми звертали увагу на реальні досягнення, робили акцент на тому, що дитина сама доклала зусиль та отримала задоволення від процесу – і саме тому результат вийшов чудовий. Важливо відчувати різницю між похвалою та підтримкою. Похвала – оціночна, у ній часто звучать слова “гарний/кращий”, а підтримка робить акцент на зусиллях дитини. Від похвали діти починають залежати – а підтримка додає їм упевненості та сил, вона важлива і приємна, але не викликає залежності.
• У спокійному будуванні кордонів, чіткому визначенні правил, зупинці агресії, захисті від тролінгу, проясненні ситуації.
• У безпеці – фізичній, емоційній, кордонів особистості.
• У контакті з авторитетом. Дитині цієї вікової категорії потрібен (окрім батьків) дорослий друг-наставник, тьютор. Але важливо пам`ятати, що якщо такий контакт раптово переривається або змінюється тональність, у дитини виникає відчуття, що її зрадили.
• У довірі. Якщо дитина раптом в особистому контакті ділиться приватною інформацією, важливо дякувати за довіру і зберігати етику довіри.
• У контролі. Якщо завдання є, його потрібно перевірити. Якщо правило встановлено, за його виконанням треба стежити.
• У неупередженості. Поганих дітей не буває – є діти, яким погано.
• У грі, можливості гратися. Це – можливість зберегти контакт з творчим потенціалом.

Автор Світлана Ройз
Джерело: mon.gov.ua

ЗАДАЙ ПИТАННЯ ПСИХОЛОГУ

https://www.5632.com.ua/p/psychology

Готов ли ребенок к школе? Рекомендации родителям

Подготовка детей к школе — это ответственный момент. Многие родители спрашивают, что сделать, чтобы ребёнок хорошо адаптировался к новым условиям в школе? Выделяют три основные линии, по которым должна вестись подготовка к школе. О них мы расскажем в этой статье...

готовность к школе

Отличниками не рождаются: 10 советов, как помочь повысить успеваемость ребенка

Мотивируйте ребенка на успех правильно!
По-настоящему хорошая успеваемость в школе - явление нечастое. Ведь с 5-6 класса школьники зачастую резко ухудшают свой уровень образования, попадая под влияние одноклассников, которые считают плохую успеваемость неким проявлением свободы и самостоятельности. Это, безусловно, ничего общего с данными понятиями не имеет, но такова природа подростка: он весь в этом возрасте состоит из противоречий. Нежелание выполнять домашние задания, учить правила, даты и стихи, слушать учителя на уроки — это все составляющие неприятия мнения старших, к сожалению, становящееся нормой современных школьников. 

Как же стимулировать ребенка на учебу и делать это ненавязчиво и правильно с педагогической точки зрения? Ответ здесь.

Совет 1. О школе - или хорошо, или никак!
У каждого из вас, дорогие родители, были нелюбимые учителя в школе, трудные и порой невыполнимые домашние задания и моменты, когда вы вовсе ненавидели учебу. Ни в коем случае не стоит делиться с детьми подобными негативными воспоминаниями о школе. Обманывать не нужно! Просто в рассказах о своей школьной жизни подчеркивайте только хорошее. Не приучайте детей думать, что школа не нужна, слишком сложна или излишне ограничивает свободу и загружает ребенка. Лучше помогите найти общий язык с «трудными» учителями. Такие уроки пригодятся детям не меньше, чем домашняя работа по математике.

Совет 2. Режим дня - все!
Четкое планирование и соблюдение определенного распорядка в любом возрасте организуют человека. Тем более, для гиперактивных детей, которых большинство. Организуйте часть дня школьника: в расписании обязательно должно быть выделено время как для отдыха, так и для домашних заданий.
Телевизор и компьютер отмените, пока все уроки не будут сделаны. Заведенный распорядок дня устраняет потенциальные споры, жалобы, уговоры и лишние сомнения. Правильно составленный режим не сковывает, а, наоборот, освобождает ребенка для продуктивной работы и полноценного отдыха.

Совет 3. Удобнее и оборудованное рабочее место для ребенка - половина успеха.
Детям  весьма полезно иметь свое рабочее пространство наподобие офисного рабочего места взрослого человека. Ребенок должен переключаться на рабочий лад, садясь за него. Неважно, будет ли это кухонный стол, с которого уберут посуду после обеда, или отдельный письменный стол. Выделяя время и место для домашней работы, родители дают детям понять, что их «работа» тоже важна.

Совет 4. Канцелярия про запас.
У ребенка всегда должен быть достаточный запас необходимых школьных принадлежностей: ручек, карандашей, тетрадей, обложек и всего, что нужно для уроков труда и рисования. Чтобы не приходилось переворачивать дом вверх дном в поисках карандаша всей семьей, храните запасные школьные принадлежности в специально отведенном месте. Это помогает ребенку не отвлекаться от уроков и ускорить процесс их качественного выполнения.

Совет 5. Тайм-менеджмент.
Каждую неделю отмечайте в календаре или специальном дневнике сроки выполнения всех домашних заданий: на завтра или те, которые нужно принести через месяц. Помогите детям разбивать большие проекты на отдельные небольшие задачи и также отмечайте для них свои сроки выполнения. Ставя промежуточные цели и контролируя исполнительность, вы помогаете избежать ситуаций, когда ребенок вспоминает сегодня вечером, что завтра нужно сдавать большую работу, заданную месяц назад. 

Совет 6. Ходите на родительские собрания всегда!
И не просто отсиживайтесь, а регулярно общайтесь с учителями, ведь вы играете важную роль в образовании ребенка. Не менее важную, чем сам учитель. Познакомьтесь с учителями и выучите их имена и отчества. Ведь если у вас хорошие отношения с учителями, вам будет гораздо легче говорить с ними о том, как идут дела у ребенка. Активно интересуясь жизнью школы, вы сможете своевременно узнавать о проблемах и переменах, которые могут затронуть ваших детей. 

Совет 7. Здесь и сейчас. 
Наказания за плохую успеваемость должны быть сиюминутны и понятны адресату. Нет смысла оттягивать это до выходных, запрещая, например, поход на кружок или на улицу с друзьями. Наказывайте решительно и смело, без грамма сомнения: принёс тройку — лишился карманных денег. Схлопотал двойку — остался без крупной запланированной покупки. Ребёнок должен чётко проследить логическую связь между отличными оценками и поощрением. 

Совет 8.  Для повторения результата эффект нужно закрепить.
За хорошие оценки ребёнка надо поощрять. Как? Это уже вам решать! Можно водить в магазины и покупать новые игрушки, можно дать больше времени на компьютерные игры. В скором времени стремление к награде переборет лень и выкорчует корень противоречивости. и любой Митрофанушка преобразится в отличника, целеустремлённого отличника, на которого будут ровняться в классе.

Совет 9. Понимать, а не зубрить.
Направить в правильное русло и подсказать, а не решить за ребенка. Вот это   действительно помощь. Дать удочку и научить ловить рыбу, а не давать постоянно готовую рыбу. Образно говоря, нужно помочь ребенку понять то, что он изучает, и это у него самого вызовет интерес к изучению новой темы и даже может способствовать дальнейшему углублению в данный вопрос.

Совет 10. Понять и изучить ребенка и себя. 
Постоянно изучайте своего ребенка. Наблюдайте за ним: как меняется его характер (становится ли он сильнее, устойчивее), знайте его интересы, знания, привязанности и настроение. Поверьте, забирая его из школы, лучше и полезнее для вас спросить, во что он сегодня играл на перемене, чем какую оценку получил. Вы даже можете завести дневник, куда будете записывать свои наблюдения. Чаще смотрите на себя со стороны – это очень полезно. Заботьтесь о своем авторитете в глазах ребенка. Представьте, что вы на сцене, ребенок – зритель: вы должны держаться блестяще. Это трудно, не спорим, но игра стоит свеч. 

Вот такие, казалось бы, простые, но действенные советы. Следуя им четко и не отклоняясь от поставленной задачи, вы станете в конце концов родителями отличника. Да и просто вовлеченного в процесс ученика, для которого школа - не ущемление свободы, а возможность продемонстрировать свои знания, умения и прекрасно провести время с одноклассниками! Успехов!

Рекомендації батькам дитини-сангвініка
поради батькам

Рекомендації батькам дитини-фгематика
поради батькам

Рекомендації батькам дитини-меланхоліка
поради батькам

Рекомендації батькам дитини-холерика
Поради батькам

⁉️Гиперактивный или избалованный⁉️

Зачастую родители путают эти два понятия, характеризуя и оправдывая поведение своего ребёнка. А на самом деле очень важно осознать истинные причины поведения чада. Потому как от этого зависит правильный выбор воспитательных мер.

Что такое гиперактивность?
🤸🤼🤸
СДВГ или синдром дефицита внимания и гиперактивности - это не отклонения в поведении, а неврологическо-поведенческое расстройство развития, которое начинается в детском возрасте. Диагноз может поставить врач на основании клинических критериев.

Лечение СДВГ:
🧑‍⚕️
Комплексное: лекарственная терапия (назначает врач), поведенческая терапия (психолог), образовательные мероприятия (педагог, родители).

Симптомы СДВГ:
👫Дошкольники: отсутствие дисциплины, вспышки злости, беспокойство, трудности в подчинении правилам, чрезмерно активная моторика, склонность к опасным действиям (залезть на высокий забор, выбежать на дорогу).
🧑‍🤝‍🧑Младшие школьники: вспышки гнева, импульсивность, агрессивность, трудности в учебе из-за сложности организовать себя на выполнение задания, низкая концентрация внимания.
👭Старшие школьники: трудности в подчинении правилам и нормам, склонность к зависимостям, трудности в учебе и самоопределении.

Родители должны научить ребёнка правильно выражать свои эмоции.

А начать нужно с употребления в речи простых, но эффективных фраз. Предлагаю мамам и папам, а также бабушкам и дедушкам проанализировать свою речь: как часто вы используете 👇фразы?

Если в системе - "супер", ребёнок будет благодарен.

Редко - "упс", ребёнок - в дискомфорте.

Короновирус! Как говорить с ребенком?!

В последнее время очень много информации о короновирусе, информации в основном тревожной, провоцирующей у многих людей тревожное состояние и даже панику. Если взрослый эмоционирует, находится в состоянии страха, он транслирует это ребенку. Ребенок считывает эмоциональное состояние родителей, независимо от того, что говорит взрослый. Например, мама говорит, что все хорошо, но при этом паникует – ребенок будет паниковать. Поэтому, для того, чтобы стабилизировать состояние ребенка, взрослому нужно стабилизировать себя.

Что поможет стабилизировать состояние взрослого?

- Правильное питание, здоровый кишечник. Желательно добавить в рацион Омегу 3 и магний.

- Физические нагрузки. Даже минимальная нагрузка снижает тревожность. Приседания, отжимания, пресс – выбор каждый делает сам.

 - Полноценный сон.

- Заполнение своего дня какими-то делами. Очень хорошо, если есть хобби.

- Преобразование своих мыслей в слова, другими словами проговаривать то, что волнует.

- Общение с близкими и значимыми людьми. В этом помогут средства связи.

- Водные процедуры, питье помогают снять напряжение.

- Противострессовое дыхание. Медленно выполняйте глубокий вдох через нос; на пике вдоха на мгновение задержите дыхание, после чего сделайте через нос выдох как можно медленнее. Это успокаивающее дыхание. Постарайтесь представить себе, что с каждым глубоким вдохом и продолжительным выдохом вы частично избавляетесь от стрессового напряжения.

Как взрослому говорить с ребенком о короновирусе?

Информацию предоставлять в зависимости от возраста ребенка. Малышам акцентировать на важности соблюдения гигиены. Деткам дошкольного и младшего школьного возраста помогут информационные картинки. При этом нужно проговаривать о том, что ученые и врачи работают над вакциной, есть службы, обеспечивающие помощь.

Во время разговора с ребенком важно:

-  задавать открытые вопросы, интересоваться о том, что ему известно;

- помочь выражать чувства, которые ребенок испытывает;

- объяснить, какие существуют средства защиты (мытье рук, чихание в локоть..).

Важно соблюдать режим дня, характерный для ребенка. Если не удается, тогда составить вместе с ребенком новый график, исходя из создавшихся условий. Демонстрировать заботу, транслировать детям спокойствие и эмоциональную безопасность.

Будьте здоровы!

Как правильно наказывать ребенка

Поради батькам 

Батьки повинні усвідомлювати, що діти навіть якщо не розуміють, то як найменше відчувають неспокій та тривогу дорослих. Вони також можуть знаходитися в стресовому стані. Тривога, злість, збудливість, відсторонення та інші ознаки говорять про стрес у дитини. Як допомогти?

ДЕТСКАЯ АГРЕССИЯ

Проблема детской агрессии на сегодняшний день является актуальной. Она присуща как детям дошкольного возраста, так и подросткам. Многие родители обращаются за помощью лишь тогда, когда их ребенок совершил поступок, за который нужно нести ответственность. И, к сожалению, лишь немногие тогда, когда возникают только первые признаки агрессивного поведения. Так что же такое «детская агрессия», и на что нужно родителям обратить внимание? https://www.5632.com.ua/news/1475910

ЧТО ДЕЛАТЬ, ЕСЛИ ВАШ РЕБЕНОК ГИПЕРАКТИВНЫЙ

Ваш ребенок слишком подвижен, невнимателен, импульсивен, имеет трудности на уроках или занятиях и проблемы с дисциплиной? Тогда эта заметка для вас. Постараемся разобраться в причинах такого поведения ребенка и понять есть ли это  болезнь или последствия неправильного воспитания... https://www.5632.com.ua/news/1564472

РОДИТЕЛИ УЕХАЛИ НА ЗАРАБОТКИ, А РЕБЕНОК...

На сегодняшний день работа за рубежом является основным заработком некоторых украинцев. Доходы, которые помогают обеспечить семью, становятся для многих жизненным приоритетом.  Бывает, что за рубеж трудоустраивается и муж, и жена. Все бы ничего, вот только у детей этих родителей, которых оставили на попечение бабушек и дедушек, возникают психологические проблемы.https://www.5632.com.ua/news/1461209

ПОМОЧЬ ПЕРЕЖИТЬ

Детская травма от потери близкого может иметь последствия на протяжении всей жизни человека. В кризисные моменты он не чувствует в себе необходимой энергии и тяжело справляется с трудностями. При этом  человек  даже не осознает, что  причина этому – не  пережитое в детстве горе.

Тема смерти очень тяжелая, но важная для взрослых, которых она коснулась, и их детей. Родители или другие взрослые люди, которые находятся возле ребенка в момент утраты, должны владеть некоторой информацией. Это поможет ребенку правильно пережить горе без негативных последствий в будущем. https://www.5632.com.ua/news/1432867

СТОИТ ЛИ ДАВАТЬ ДЕНЬГИ РЕБЕНКУ ЗА ОЦЕНКИ

Когда и зачем нужно давать деньги ребенку? Можно ли расплачиваться финансово за хорошие отметки в школе и послушание? И почему дети воруют деньги у родителей?

Эти вопросы рано или поздно задает каждый родитель, особенно часто тот, у которого не хватает других мотивов для убеждения ребенка. Так как же правильно подойти к вопросу финансовых взаимоотношений с ребенком? Единого алгоритма нет, в каждом случае – индивидуально, но определенные правила существуют. https://www.5632.com.ua/news/1521744

КОМПЬЮТЕРНАЯ ЗАВИСИМОСТЬ У РЕБЕНКА

Современный мир насыщен новыми компьютерными технологиями. Миллионы людей общаются в социальных сетях. Интернет стал одним из помощников в решении сложных вопросов и заменил живое общение. Это реалии нашего времени. Но если взрослый человек, который  не расстается с гаджетом, воспринимается нормально, то ребенок в подобной ситуации вызывает у родителей тревогу. Где же грань между современным ребенком и зависимым игроманом? https://www.5632.com.ua/news/1549945

КАК НАКАЗАТЬ РЕБЕНКА

Бить или не бить, вот в чем вопрос!!! Для многих родителей существует проблема наказания ребенка. Нужно ли его применять, в каком возрасте и как именно? Однозначного ответа нет, ведь мы имеем дело с детской психикой, но есть некоторые особенности, которые должны знать папы и мамы.

https://www.5632.com.ua/news/1631902

БАБУШКИНО ВОСПИТАНИЕ: ХОРОШО ИЛИ ПЛОХО

Бабушкино воспитание – это хорошо или плохо? С точки зрения ребенка – замечательно, а вот мнения родителей разделяются. Давайте рассмотрим возможные плюсы и минусы «бабушкиной педагогики» и сформулируем правила совместного воспитания. https://www.5632.com.ua/news/1641453

РЕВНОСТЬ СТАРШЕГО РЕБЕНКА

У вас в семье появился второй ребенок, вы счастливы, но вместе с радостью возникла проблема ревности старшего ребенка. Что делать, как реагировать и чем помочь? Этот вопрос часто задают родители в подобной ситуации. Конечно, есть и такие семьи, где на ревность ребенка и возникающие из-за нее проблемы не обращают внимание, что приводит впоследствии к еще большим проблемам. Но эта статья для любящих и заботливых мам и пап, которые озадачены поведением своего чада.

Итак, что такое детская ревность? https://www.5632.com.ua/news/1442721

"Хочу отдать ребенка в престижную школу!"

Совсем скоро во всех школах города начнутся подготовительные занятия для будущих первоклашек. У многих родителей возникла проблема выбора учебного заведения для своего чада. В нашем городе достаточно большое количество школ, в некоторых производится набор для первоклассников по специализированным программам. Как не ошибиться в выборе и правильно подобрать ребенку учебное заведение?

https://www.5632.com.ua/news/1504336

ПОДРОСТКОВЫЙ ВОЗРАСТ, ВСЕ СЛОЖНО

Практика работы показывает, что в последнее время среди павлоградских подростков участились попытки уйти из жизни. Иногда это привлечение внимания взрослых. Иногда – попытка решить сложную для ребенка ситуацию. https://www.5632.com.ua/news/1399996

Рекомендації батькам щодо профілактики посттравматичних стресових розладів у дітей 

Саме підтримка, яку надають дитині протягом і після неприємних або травматичних подій батьки, родичі та дорослі друзі сім’ї, є вирішальним чинником у подоланні негативних наслідків травматичного стресу в дітей. Прислухаючись до того, що відбувається, батьки можуть знайти шляхи допомогти дитині впоратися зі своїми почуттями. Якщо батьки можуть бути разом з дітьми, дітям набагато легше. Дорослі, які можуть говорити з дітьми про події і сприймати їх почуття, допомагають дітям пережити травматичний стрес з меншими втратами. Загальні рекомендації для батьків, які живуть на кризових територіях у стані соціальної та політичної напруги:

Потурбуємось про тіло:
• намагайтесь якомога менше змінювати звичний ритм життя дитини;
• побільше сну, відпочинку, позитивних вражень;
• організуйте можливість дитині для «розрядки» напруги – заняття спортом, танцями, рухливі ігри;
 • харчування – може бути частим і маленькими порціями, не примушуйте дитину їсти, якщо вона не має апетиту. Харчування може бути легким і корисним (фрукти, овочі, соки);
• дитині (і вам також) необхідно побільше пити (вода, солодкий чай, компот, сік, морс);
 • не відмовляйте дитині у солодкому. Неміцний чай із цукром, цукерка, чашка какао викликають позитивні емоції, почуття безпеки та стимулюють роботу мозку;
 • не бійтесь зайвий раз обійняти, погладити дитину, потримати її за руку, зробити масаж або покласти руку на плече. Позитивні тілесні контакти дуже корисні для зняття напруги;
• теплий душ або ванна також допоможуть зняти зайву напругу. Потурбуємось про емоційну стабільність:
 • не потрібно без особливих причин водити дитину в місця масового скупчення людей. Це може підвищити її тривогу. При відвідуванні таких місць необхідна обов’язкова присутність поруч СПОКІЙНОГО дорослого. Поясніть дитині, куди і навіщо ви йдете;
 • не варто дозволяти дитині на самоті дивитися телевізійні новини. Взагалі, чим менше теленовин із місць страшних подій побачить дитина, тим краще. У будь-якому разі, навіть якщо ваша дитина – підліток, вона потребує пояснення вашого ставлення до подій;
 • створіть атмосферу безпеки (обіймайте дитину якомога частіше, розмовляйте з нею, приймайте участь в її іграх);
• подивіться разом з дитиною «хороші» фотографії – це дозволить звернутися до приємних образів з минулого, послабить неприємні спогади;
 • читайте книжки – оповідання і казки, де описуються сюжети подолання страху героями;
• якщо дитина відчуває тривогу або страх, ви можете забезпечити для неї свою спокійну присутність, ненав’язливий фізичний контакт (обійняти, взяти за руку), тепло ( укрити, дати теплий чай). Важливо говорити, що ви – поруч, що все добре, вона у безпеці;
• якщо дитина особливо «не слухається», виявляє надмірну активність, з незрозумілих причин кричить або сміється, – постарайтеся не відповідати агресивно. Можливо, рухова активність допомагає дитині впоратися зі стресом. «Супроводжуйте» її в русі (будьте поруч), намагаючись поступово знижувати темп. Можна спробувати ввести рамки – запропонувати рухливу гру «за правилами». Або переключити на активність, де є правила (бігати наввипередки, «битися» подушками, м’яти і рвати папір і ін.);
 • дитині можуть снитися кошмарні сновидіння. Підтримайте її, вислухайте і заспокойте, переконайте, що в цьому немає нічого страшного;
 • дайте дитині зрозуміти: ви всерйоз ставитеся до її переживань і визнали інших дітей, які теж через це пройшли («Я знаю одного сміливого хлопчика, з яким теж таке трапилося»);
 • поговоріть з дитиною про ті почуття, яких вона зазнала або відчуває. Ви можете сказати, що багато людей відчували тривогу, страх, гнів, безпорадність. І що ці почуття – нормальні. Розмову про почуття можна супроводжувати малюванням на вільну тему або ліпленням. А потім обговорити – що намальовано, що це означає, яким буде розвиток сюжету, як далі житиме персонаж, як йому допомогти і т.п.;
• зведіть розмову про подію з опису деталей на почуття. Подбаємо про осмислення подій:
 • Будь-яка, навіть маленька дитина, потребує пояснення того, що відбувається. Для неї важливо знати, чому батьки тривожаться, сердяться, горюють. Що відбувається в сім’ї, в місті. Постарайтеся пояснити це коротко (4–5 фраз) і спокійно.
 • Розмовляйте з дитиною про події, що відбулися, стільки, скільки у їй потрібно. Не варто говорити: «Тобі це не зрозуміти», «Зрозумієш, коли виростеш», «Я не можу тобі пояснити». Завжди є що сказати. Постарайтеся, щоб ваші фрази були зрозумілими і не лякали дитину.
 • У будь-якій розмові про події, що відбулися, необхідно час від часу нагадувати дитині, що зараз ситуація більш стабільна, що дорослі знають (або вирішують), що робити. Що дитині є на кого покластися, поруч є дорослі турботливі люди.
 • Також можна сказати, що зараз багато фахівців думають про те, як допомогти людям у переживанні складних почуттів. Що багато людей – разом. І навіть у найскладнішій ситуації є ті, хто зможуть допомогти дитині.
 • Не можна дозволяти дитині стати тираном. Тому не виконуйте будь-які її бажання з почуття жалю. Особлива важливість гри:
• зараз, як ніколи, для дитини важливо АКТИВНО ГРАТИСЯ.
Можливо, дитина буде будувати барикади, грати в «Майдан», «беркут» і «майданівців», військових. Інсценувати бійки, стрілянину, поранення, смерті. Ці ігри можуть спричинити безлад в вашій квартирі, але допоможуть знизити напругу дитині;
 • вагому роль можуть зіграти ігри на відреагування агресії. Дитина може «озброюватися», нападати або захищатися, бути пораненою або «убитою» в грі. Усе це є нормальним способом дитини впоратися зі стресом. Можна запропонувати дитині «битву» подушками, повітряними кульками та ін. Також добре м’яти тісто, глину, пластилін і ліпити фігурки;
 • заохочуйте ігри дитини з піском, водою, глиною (допоможіть їй винести назовні свої переживання у формі образів);
• велику роль серед ігор можуть зайняти ігри «в лікарню». Це також є нормальним і сприяє подоланню стресу. Реагування дитини на травматичний стрес зазвичай нормалізується протягом місяця. Робота психіки над травматичним стресом позитивно завершується, не переходячи у формування посттравматичного стресового розладу.
 ЯКЩО РЕАКЦІЇ ДИТИНИ, НА ВАШУ ДУМКУ, є надмірними або незрозумілими ВАМ, якщо ІГРИ АБО СИМПТОМИ повторюються БЕЗ ОСОБЛИВИХ ЗМІН, ЯКЩО ВИ турбуєтесь – зверніться за консультацією до психотерапевта.
  Якщо дитина опинилась в ситуації, що в її сприйнятті (і/чи в реальності) є вкрай небезпечною, близьким дорослим в найближчий час необхідно надати таку допомогу дитині: 1. Відвести дитину з місця події та створити для неї максимально комфортне і безпечне середовище: зігріти (теплий одяг, ковдра, грілка тощо), дати теплий солодкий чай (якщо можливо, з лимоном), створити тишу, вимкнути яскраве світло. Говорити із дитиною спокійним голосом, запевняючи, що ви поруч, все гаразд і дитина в безпеці, що «все минулося». 2. Пояснити дитині, що трапилась дуже неприємна подія. Якщо в дитини є поранення, слід пояснити, що саме трапилось і запевнити в тому, що буде надана необхідна лікарська допомога. Впевняти, що ви поруч і знаєте, що слід робити в такій ситуації. 3. Слід просити дитину описати кімнату або інше місце, де вона зараз знаходиться. Запитати, чи вона вже зігрілась, чи теплий чай. Називати дитину по імені, називати інших близьких людей, які є поруч («подивися, тут є твій тато, твоя бабуся, вони поруч, все гаразд»). Намагатися дивитися дитині в очі, тримати за руку або легенько обіймати. Якщо дитина не опирається, обійняти її та робити «колихальні» рухи (як колишуть малу дитину). 4. Через деякий час дитина може почати тремтіти або рухатись, махати руками, кричати, бігати, плакати. Таке збудження є нормальним через деякий короткий період (від декількох хвилин до декількох годин) після травмуючої події. У цей період важливо не докоряти дитині і не стримувати її, а супроводжувати, тим самим дати змогу для розряду негативної енергії, що накопичилася під час травматичного стресу. Варто бути уважними, бо в цей час дитина може не контролювати себе і наражатися на небезпеку. 5. Слід дозволяти дитині плакати і виражати сильні почуття, проте запевняти, що все буде гаразд («так, ти сильно налякався/налякаляся, проте все буде добре»). Важливо надати дитині якомога більше підтримки, проте говорити небагато і простими словами: «Я поряд», «Все буде добре», «Ти в безпеці», «Мама вже їде до тебе» тощо. Також можна говорити дитині, що вона сильна і в неї все вийде. 6. У наступні за травматичними подіями дні дитина може потребувати підвищеної уваги та спокою. Вірогідно, вона буде дратівливою, вимогливою, нестриманою. Або, навпаки, здаватися боязкою та ховатися. Вона може злитися на вас або на себе. Або робити вигляд, що «нічого не сталося». Можуть спостерігатися порушення сну (утруднення засинання, нічні пробудження, кошмарні сновидіння). Можуть спостерігатися одноманітні рухи або дії, повторюватися малюнки або ігри (в тій чи іншій мірі пов’язані із пережитою подією). У цей період важливо заспокоювати дитину, перемежовувати розмови про подію, що трапилася, іншими розмовами або іншою діяльністю, що має бути приємною. 7. Щодо почуття страху, то важливо запевняти дитину в тому, що боятися – це природно. Що сміливі люди – також бояться. Проте їм вдається впоратися із власним страхом. І що дитина також смілива, сильна і обов’язково впорається. 8. Через деякий час дитина захоче зрозуміти сенс того, що відбулося. Можуть виникнути питання захищеності, справедливості, провини – чиєїсь і власної. Не залишайте дитину на самоті. Якщо почуття власної провини досить сильні або виникають питання про відсутність сенсу життя після травми, – це привід звернутися до психотерапевта. Дитину необхідно зорієнтувати в тих діях, що мають відбутися (лікування, процедури, похорон тощо). Важливо, щоб дитину підтримувала близька доросла людина, яка сама не є постраждалою. 9. У цей час дитина потребує розмов і відповідей на запитання. Також доцільними будуть спільні ігри, малювання, ліплення, прогулянки. Питання, які ставитиме дорослий щодо смислу гри або малюнка, допоможуть їй зорієнтуватися в тому, що сталося, та знайти нові смисли. 10. Дитина може гратися в одну і ту саму гру. Можливо, ця гра якимось чином буде пов’язана з травмуючою подією. Дитина в такий спосіб хоче опанувати ситуацію і, можливо, вийти з неї в кращий спосіб. Буде добре, якщо ви допоможете їй у цьому. Важливо:
• Заручитися підтримкою близьких і рідних. Важливо, щоб в оточенні дитини були люди, що не постраждали. • Намагатися зберегти режим дитини, забезпечити нормальний сон та харчування, достатність пиття, оберігати дитину від додаткових стресів. • Менше таємниць і натяків (вони ще більш лякають дитину). • Відповідати на запитання дитини поступово і доступно. На одне за-питання – одна відповідь. Коли дитина її опанує, вона зможе поставити наступне питання. • Підтримувати надію на краще. • Бути готовими до «нечемної», «дивної», «агресивної» поведінки дитини. • НЕ казати: «забудь це», «викинь з голови» – це прямий шлях до формування постстресових розладів. • Не залишати дитину наодинці із своїми переживаннями, проте і не докучати їй. • Ні в якому разі не соромити дитину і не винуватити в тому, що сталося або в поведінці після травмуючої події. • Бути готовими раз за разом обговорювати ті самі речі. • Заручитися самим надією на те, що травму можливо пережити. • Пам’ятати, що частині дітей з різних причин не вдається упоратися із наслідками травматичного стресу самостійно, і вони потребують професійної допомоги. • У разі ВАШОГО ХВИЛЮВАННЯ за стан дитини або тривалості незвичної поведінки дитини БІЛЬШЕ МІСЯЦЯ – ЗВЕРНУТИСЯ по до-помогу ДО ПСИХОТЕРАПЕВТА.

Рекомендації батькам щодо виховання дітей

 1. Повірте в неповторність своєї дитини, у те, що вона — єдина, унікальна, не схожа на жодну іншу і не є вашою точною копією. Тому не варто вимагати від неї реалізації заданої вами життєвої програми і досягнення поставленої вами мети. Дайте їй право прожити власне життя.

 2. Дозвольте дитині бути собою, зі своїми вадами, вразливими місцями та чеснотами. Приймайте її такою, якою вона є. Підкреслюйте її сильні властивості.

 3. Не соромтеся виявляти свою любов до дитини, дайте їй зрозуміти, що любити будете  її за будь-яких обставин.

4. Відвідуйте разом театри, музеї (спершу достатньо одного залу, щоб запобігати втомі, а згодом поступово, за кілька разів, слід оглянути всю експозицію), організовуйте сімейні екскурсії, знайомлячи дитину з населеним пунктом де ви мешкаєте.

 5. Обираючи знаряддя виховного впливу, удавайтеся здебільшого до ласки та заохочення, а не до покарання та осуду.

 6. Намагайтеся, щоб ваша любов не перетворилася на вседозволеність та бездоглядність. Встановіть чіткі межі дозволеного (бажано, щоб заборон було небагато — лише найголовніші) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Неухильно дотримуйтесь встановлених вами заборон і дозволів.

 7. Ніколи не давайте дитині особистих негативних оцінкових суджень: «ти поганий», «ти брехливий», «ти злий». Оцінювати треба лише вчинок. Треба казати: «Твій вчинок поганий, але ж ти хороший і розумний хлопчик (дівчинка) і надалі не повинен так робити».

 8. Намагайтеся впливати на дитину проханням — це найефективніший спосіб давати їй інструкції. Якщо прохання не виконується, треба переконатись, що воно відповідає вікові й можливостям дитини. Лише тоді можна вдаватися до прямих інструкцій, наказів, що буде досить ефективним для дитини, яка звикла реагувати на прохання батьків. І тільки в разі відвертого непослуху батьки можуть думати про покарання. Цілком зрозуміло, що воно має відповідати вчинку, а дитина має розуміти, за що її покарали. Батьки самі вирішують, як покарати, але майте на увазі, що фізичне покарання — найтяжчий за своїми наслідками засіб покарання. Дитина повинна боятися не покарання, а того, що вона може прикро вразити вас. Покараний — вибачений. Сторінку перегорнуто. Про старі гріхи жодного слова! Покарання не повинно сприйматися дитиною як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження.

 9. Не забувайте, що шлях до дитячого серця пролягає через гру. Саме у процесі гри ви зможете передати необхідні навички, знання, поняття, про життєві правила та цінності, зможете краще зрозуміти одне одного.

 10. Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон та обмежень. Допоможіть їй навчитися висловлювати свої бажання, почуття та переживання, тлумачити поведінку свою та інших людей.

 11. Нехай не буде жодного дня без прочитаної разом книжки (день варто закінчувати читанням доброї, розумної книжки).

 12. Розмовляйте з дитиною, розвивайте її мовлення. Щодня цікавтесь її справами, проблемами, переживаннями, досягненнями.

 13. Для дитини будьте прикладом.