Що потрібно пам’ятати про емоції та відносини

Ми не знаємо, що може стати тригером для емоційних реакцій. Тому під час підготовки уроків маємо бути дуже обережними із підбором відео, фото та музики. Бажано знати, через який досвід пройшла родина, щоб надати підтримку, якщо вона потрібна . Будь ласка, уникайте несподіваних звуків.

БЕЗПЕКА: Будь-який процес навчання починається з відчуття безпеки. Безпека – це наша передбачуваність, знання правил, знання території, тілесна недоторканість, повага до кордонів, зрозумілі правила, «безпечний простір» – коли дитина навіть на своєму місті може «усамітнитися», наприклад, вигадати жест, який це сигналізує.

БЛИЗЬКІСТЬ: Єдність можна запровадити через спільний спів, девіз, ритуали привітання та прощання, спільні проєкти чи допомогу ЗСУ, висаджування рослин тощо.

СТРУКТУРА: правила, розклад.

ПІДТРИМКА: заохочення, фіксація результату.

Які зміни в поведінці дітей через війну варто враховувати при організації навчання

1. Зараз легалізована ненормативна лексика, тому потрібно одразу вводити правила і домовлятись, що є в вашій спільноті прийнятним.

2. Коли ми проживаємо стрес чи травматичний досвід, ми перестаємо відчувати свої потреби, тому прийдеться нагадувати пити, їсти, йти до туалету, рухатись.

3. Лімбічна система важче витримує напругу. Тому уникайте червоних рамок та гострих кутів в презентаціях, не перенавантажуйте слайди інформацією. Один слайд – одна думка. 

4. Стрес та травматизація змінює та фрагментує наше сприйняття часу і реальності. Нам обов’язково потрібно наголошувати на поточній даті.

5. Чим більше тривоги, тим більше інформації – пояснень, структури. Докладно розповідайте що за чим йтиме і по кроках. Правила, рутини, обов’язки – зараз дуже терапевтичні.

6. Повторюйте своє ім’я та тих, хто в вашій спільноті, на загал. Помітила, що діти часто забувають нові імена і не можуть пригадати імена тих, кого вже давно знають.

7. Під час стресу ми більш правопівкульні. Діти уважніші до сенсорних та невербальних сигналів, ніж до наших слів. Можуть перевтомлюватись від навантаження контактами, бо за час онлайну від них відвикли. Потрібно робити паузи, пити воду, коли відчуваємо напругу – робити руханки.

8. Досвід дитини, що зазнала травматизації – фрагментований. Вона може не пам’ятати того, що нам здається, повинна пам’ятати. Нам потрібен зв’язок – минуле/теперішнє/майбутнє. Якщо дитина повернулась до своєї школи, пройдіться разом по знайомих місцях, пригадайте щось, що їх з ними пов’язує, доторкніться до речей, що нагадують минуле.

9. Коли ми проживаємо складний досвід, стрес, травматизацію, змінюється самооцінка, зараз часто діти живуть в режимі очікування невдачі. Їм потрібен досвід перемог і підтримка. Маленькі знайомі завдання, в яких був би швидкий результат. Святкуйте перемоги дня.

10. Не давати завдань, коли треба заплющити очі. Зараз діти і дорослі не заплющують очей, бо так вони втрачають контроль. І якщо заплющити очі, а раптом оголосять повітряну тривогу, це може стати ретравматизацією.

11. Не просити дихати глибоко. Глибоке дихання може провокувати сильніші емоційні прояви. Дихаємо так, як дихається. Намагаємось акцент робити на видиху.

12. Обов’язково проговоріть все, що пов’язано із сиренами та переміщенням в укриття.

Важливе правило – ми Співчуваємо – не жаліємо. Діти переживають складний досвід, але точно впораються. Всі ці пункти не для того, щоб бачити в дітях «бідолах» і робити роботу за них. Ми наголошуємо на їх силі й підтримуємо в тому, в чому можемо. Вони точно впораються і ми теж точно впораємося.

Автор: Світлана Ройз